У дні травневих «канікул», коли більшість черкащан відпочивали, наші земляки-військові стали на захист державності України і пролили за неї кров…
У ніч проти 2 травня загинув вертолітник родом з Мошен Черкаського району – Олександр Сабада. У небі над Слов’янськом за допомогою переносних зенітно-ракетних комплексів російського виробництва терористи збили два вертольоти ЗС України, які здійснювали патрулювання. У двох Мі-24 було шестеро офіцерів-вертолітників. П’ятеро з них загинули – два родом з Харківщини, по одному – з Донеччини, Львівщини і Черкащини.
Майор Сабада був начальником штабу-першим заступником командира вертолітної ескадрильї. Вертолітники його підрозділу постійно вирушали у «гарячі точки» у складі Миротворчих сил ООН – у Ліберію, Сьєрра-Леоне, Кот-д’Івуар. Черкащанин ніколи не ховався за спини своїх підлеглих – зокрема, зовсім нещодавно повернувся з африканського Конго. І загинув у небі над рідною Україною… У майора, якому восени мало виповнитися 35 років, на Львівщині залишилася родина – дружина і син, якому немає ще й трьох років…
А 9 травня, коли всі ми святкували День Перемоги над гітлерівськими окупантами, у Маріуполі на Донеччині в бою з новими окупантами отримав поранення солдат з підрозділу внутрішніх військ, який до цього дислокувався у Хуторах під Черкасами. Прізвище його не називатимемо…
Ми вирішили поцікавитися, де нині ті черкащани, які стали знаменитими після іншої «гарячої точки» – Криму. Виявляється, залишилися служити в українському війську.
Після Криму найвідоміший з наших земляків – уродженець Родниківки Уманського району полковник Юлій Мамчур.
Прославився 42-річний командир Севастопольської бригади тактичної авіації після того, як відмовився здавати окупантам авіачастину у Бельбеку і пішов попереду своїх воїнів назустріч загарбникам – без зброї, під синьо-жовтим прапором і прапором частини, співаючи «Ще не вмерла Україна…» Вороги захопили його, тримали у в’язниці, пропонуючи перейти на службу Росії, проте полковник відмовився. Виявляється, нині він служить у Миколаєві, готуючи своїх льотчиків до можливих бойових дій, навчає їх робити «відбивну» з ворога, керуючи СУ-27, важкими багатоцільовими високоманевреними і всепогодними винищувачами 4-го покоління. Щоб уявити, що це за машина, достатньо знати, що цей винищувач, споряджений до 23 тон, здатний розвивати швидкість до 2500 км/год. Дальність польоту – 3900 кілометрів, максимальна висота бойового застосування – 22 кілометри над землею, а гармати й кулемети здатні перетворити на кашу будь-якого порушника повітряного простору України. Полковника Мамчура хотіли забрати до Києва, лунали навіть пропозиції зробити його командувачем Національної гвардії. Проте він вважає, що кожен має робити те, що вміє найкраще. Тому залишається у Миколаєві, тимчасово живе з родиною у місцевому санаторії.
У Миколаєві нині служить і майор Олексій Нікіфоров, колишній заступник командира батальйону морської піхоти, що дислокувався у Керчі.
38-річний офіцер відправив на рідну Черкащину, в село у Городищенському районі дружину і двох дітей, а сам продовжує набір до морської піхоти, відновлюючи батальйон і мріючи про те, що його відправлять на схід країни… Свого часу майор прославився тим, що після переходу командира на бік росіян не зрадив Присязі і до останнього утримував частину в Керчі. Його морські піхотинці в оточенні влаштовували рок-концерт, співаючи пісень, підняли в небо синьо-жовтий прапор – так, що ворог довго не міг його зняти навіть коли вже захопив частину. А в час «тихого» протистояння морпіхи черкащанина викликали на футбольний поєдинок «зелених чоловічків», які блокували частину, і виграли у росіян з розгромним рахунком 4:0!
У телефонній розмові з тодішнім міністром оборони Тенюхом майор не побоявся сказати все, що думає про нерішучість командування і невіддавання наказу про застосування зброї. Міг розплатитися за це погонами, проте натомість з посади пішов Тенюх…
Коли Олексія хвалять, що його частина залишила Крим останньою, він відповідає: «Не останньою, а крайньою!» Хоче вірити в обіцянку нового міністра оборони Михайла Коваля, що українські морські піхотинці першими повернуться до нашого Криму. До речі, хоча нині Черкащина рідна для Нікіфорова, та він – етнічний росіянин, уродженець Кірова – російського міста на річці Вятці. А Україну любить понад усе…
Пам’ятаєте відео, яке облетіло всі телеканали України й світу – де наш десантник на броньованій машині забезпечує прорив з кільця сепаратистів, висмикнувши чеку гранати? Це – теж черкащанин, прізвище якого поки що не називатимемо. Він відслужив термінову службу, а коли призвали повторно – знову пішов захищати країну. Завдяки цьому герою чотири наші бронемашини прорвалися тоді з оточення під Краматорськом. Десантник продовжує служити Україні.
Залишаються на кордоні з Росією, у Амвросіївці на Донбасі й прикордонники з черкаського Оршанця під командуванням полковника Ігоря Момота. Згідно з міжнародними домовленостями, до 17 травня має повернутися під українські знамена знаменитий тральщик «Черкаси», який до останнього тримався і не здавався ворогові на заблокованому Донузлаві під Севастополем. Екіпаж тральщика, у складі якого є і декілька моряків з Черкащини, з нетерпінням чекає мить повернення на рідний борт. Мужність цих хлопців визнали навіть окупанти, які захопили корабель лише застосувавши водночас три судна і два вертольоти. З такими відновимо і флот!
