Україна цілісна територіально та юридично, проте ментально, політично, соціально та й духовно, на жаль, поділена. Від цього прикрого факту нікуди не дінешся. Як можна склеїти ці тріщини на тілі країни? Про це розповідає відомий політолог, письменник Володимир Цибулько, інформують “Сільські вісті“.
— Ситуація не така вже й трагічна, якою намагаються її зобразити політики, — почав розмову експерт. — Треба констатувати, що рівень внутрідержавної комунікації за роки незалежності помітно зріс. Якщо у 1991 році українське суспільство було фактично дефрагментоване, без спільних цінностей, символів, його єднав лише пострадянський менталітет, то на сьогодні маємо сформовану києвоцентричну свідомість в усіх регіонах країни. Державний гімн сприймається єдиним символом держави, перемоги спортсменів — як перемоги кожного українця. Тобто внутрішня інтеграція суспільства відбувається на наших очах. Хоч і спроквола, проте Україна все ж приходить до суспільного взаєморозуміння. Звісно, соборність не сягнула рівня шевченківського «єдиномислія», але в нас усе частіше проявляється спільне ставлення до різних явищ і подій. Наприклад, у всіх українців викликала обурення брутальність міліції під час розгону студентів на Майдані, чи врадіївські події. Поступово виробляється український золотий стандарт мислення, поведінки, культури, зрозумілий у будь-якому регіоні країни. А тому наш громадянин, незалежно від того, звідки він родом, ідентифікує себе за кордоном як українець.
— Наша стратегічна мета — соборна, незалежна, демократична, соціальна держава. Як спрацював на неї Майдан? Наблизив чи віддалив?
— Майдан — це боротьба за реалізацію цієї формули у повному обсязі. Люди прийшли сказати «ні» беззаконню, бюрократії, хабарництву, соціальній незахищеності, неправедності судів. Несприйняття цих явищ має єднати і Схід, і Захід, і Північ, і Південь. Тобто люди, які стоять на Майдані, захищають інтереси жителів усіх регіонів. І, я гадаю, мешканці Донецької, Луганської, Херсонської та інших областей дуже добре це розуміють, але поставлені в такі умови, що вимушені поки що мовчати. Майдан поставив громадянське суспільство на вищу сходинку, що є кроком до перемоги демократії. І, треба визнати, громада показала себе відповідальнішою і свідомішою за політиків.
Ми бачимо, що, незважаючи на втому Майдану, завдяки його найміцнішим і найстійкішим представникам починає формуватись якась нова модель суспільних відносин. Громадянська ініціатива запропонувала, по суті, абсолютно новий формат ставлення до політиків усіх мастей. Раніше громадські організації сприймалися як супровідні, обслуговуючі для політиків, а тут раптом громадянське суспільство почало вимагати підзвітності від опозиції, що до певної міри налякало останню. Зверніть увагу, як істерично реагували політики на форум Майданів у Харкові. Їм ця ініціатива дуже не сподобалася.
—Чому, на вашу думку, між громадянським суспільством на Майдані і політиками ще зберігається певне розмежування?
— Для більшості молодих людей, які не мають змоги реалізуватися в нашій державі, Майдан — це своєрідний соціальний ліфт. Вони відвойовують собі життєвий простір. Дуже багато молоді добре проявило себе під час цієї акції протесту, проте найбільші опозиційні сили стали блокувати умови для живої конкуренції. Люди, які можуть скласти конкуренцію опозиційній трійці, на майданівську сцену не допускаються. Не потрапляють туди й представники решти опозиційних партій. Поки Майдан буде поділений на дві касти: привілейованих політиків і натовп, — годі сподіватися на перемогу і на цілісність демократичного суспільства.
— Боролися за демократію, а дістали протилежний ефект: закручування гайок, відродження диктатури, що може призвести до територіального розколу держави…
— Насправді це лише імітація посилення режиму. З українського і радянського досвіду знаємо, що будь-яке скорочення апарату в підсумку призводить до його розширення, а надмірне закручування гайок — до передчасного зношення механізму або зриву різьби. Ухвалення цього законодавчого пакета за російським зразком я прирівнюю до отієї провокації із побиттям студентів 30 листопада, яка викликала новий сплеск протесту. Ми вже бачимо бурхливу реакцію світу і українського суспільства на дії нашої нинішньої влади. В Україні час од часу спливає теорія про те, що пост-радянська країна заради модернізації та самостійності має пройти карантин авторитарності. Але авторитарні системи працюють тільки за обмеженості доступу до інформації, тоді як тепер щось приховати від людей неможливо, до того ж розвиток громадянського суспільства в Україні сягнув такого рівня, що воно вже не дозволить себе загнуздати. Україна не Росія. Путінські методи у нас не спрацюють. У влади немає стільки багнетів, щоб утримати під контролем таку велику за територією і населенням країну. Останнім часом, починаючи від голосування за Харківські угоди, у Верховній Раді реалізовується безліч нікчемних сценаріїв, які мають, найімовірніше, агітаційний, а не реальний характер. Згадуваний пакет законів прийнято з порушенням процедури і купою ледь не комічних ситуацій, а тому думка про нелегітимність цих рішень одразу відклалась у свідомості громадян. Навіть не треба нікому нічого роз’яснювати. А тому спроби реалізувати ці норми можуть викликати силу-силенну конфліктів. Нема сумніву, що нова влада одним помахом руки помножить на нуль цю путінську «демократію».
— Кожні сто років на території України відбувались якісь катаклізми, котрі могли докорінно змінити її долю: 1710-й — Полтавська битва, 1812-й — російсько-французька війна, 1914-й — Перша світова війна. І ось 2014-й… Чи не принесе він нам чогось подібного?
— Якщо ви маєте на увазі можливе військове втручання Росії у внутрішні справи України, аби її розчленувати, або, навпаки, дії НАТО на перешкоду цьому, то значить, ви собі навіть не уявляєте, в якому тяжкому стані перебуває зараз наша північно-східна сусідка. Ця країна, по-перше, перебуває в системі внутрішніх викликів, передусім економічних, адже вона досить відстала, і з немодернізованою економікою, а по-друге, моральний стан російського суспільства нині надзвичайно складний. Росія перебуває на межі розпаду.
— Але ж імперські амбіції залишаються, якою не була б ситуація, про що свідчать її шалені зусилля з метою завадити євроінтеграції України…
— Імперські амбіції Росії залишилися в Чечні. Річ у тому, що за сімнадцять років ведення бойових дій у цій республіці Росія так і не здобула перемогу. Мало того, вона примудрилася поширити збройний конфлікт на весь Північний Кавказ. Тому я не говорив би про реалізацію сценарію нової світової війни через Україну. Сучасний тип воєн — локальні військові конфлікти, наприклад російсько-грузинський. Насправді війни сьогодні відбуваються в іншій площині. Україна вже протягом багатьох років перебуває у стані економічної війни з Росією, мета останньої — перетворення нашої країни на колонію. Ще в 2000 році, коли я працював у Кабміні, РФ вела з Україною торговельну війну за 40 товарними групами. Відмова Москви від кооперування з нашими підприємствами, особливо у галузі озброєння, знищила їх. Розрахунок був на те, що поки тлустий схудне, то худий здохне. Але результат виявився для Росії згубніший, ніж для України. Бо більшість тамтешніх виробничих комплексів, які не входили до внутрішніх технологічних кластерів, а були пов’язані з українськими виробниками, фактично «загнулися». Російський військово-промисловий комплекс через це позбувся контрактів на майже 100 млрд. доларів. Хоча на цьому могли б добре заробити обидві країни. Тобто накапостили не тільки нам, а й собі. Тепер вони намагаються виправити ситуацію шляхом викупу часток статутних капіталів підприємств нашого ВПК та інших галузей. Так зване поглиблення стосунків із Митним союзом призведе лише до висмоктування наших ресурсів та перетворення України на аграрно-індустріальний придаток Росії. А тому треба переорієнтовувати нашу економіку на європейські та інші ринки, як це зробили свого часу Фінляндія, Прибалтика, країни колишньої соціалістичної співдружності. Я сподіваюсь, що цього року Україна попри всі баталії все ж підпише угоду про політичну асоціацію з ЄС, але поки що без зони вільної торгівлі.
—Що мають робити влада і еліта для зміцнення соборності держави?
— Треба поліпшувати систему освіти і дбати про виховання молоді. Це основа основ — запорука цілісності нашої національної свідомості та модернізації країни за європейським взірцем. Зверніть увагу: попри недоліки нашої системи освіти за 22 роки незалежності вона виховала покоління, яке усвідомлює себе громадянами України. А тому освіта потребує значних капіталовкладень, які повернуться устократ. Слід також провадити потужну регіональну політику, щоб вирівняти регіони за рівнем соціально-економічного розвитку. Можу назвати ще низку заходів задля зміцнення держави. Треба, щоб політики раз і назавжди домовилися не спекулювати на ментальних відмінностях Сходу і Заходу. І мають нарешті народитись ідеологія і державна політика соборності.
- 1 перегляд
