Відповідно до п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання).
З 01.01.2013 року Законом України від 24 травня 2012 року № 4834-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» змінено значення поняття «розміщення відходів», визначеного у п.п. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, а саме, розміщення відходів – це постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.
Враховуючи вищенаведене, з 01.01.2013 року суб’єкти господарювання, які здійснюють тимчасове розміщення (зберігання) відходів до їх передачі на утилізацію та захоронення, не є платниками екологічного податку за умови наявності у них договору на видалення та утилізацію відходів з суб’єктами господарювання (комунальними або спеціалізованими підприємствами тощо).
Суб’єкти господарювання, що здійснюють тимчасове розміщення (зберігання) відходів, у разі відсутності у них договору на видалення та утилізацію відходів, в якому визначаються терміни передачі відходів на утилізацію та захоронення, є платниками екологічного податку.
- 3 перегляди
